Гурток «Юні екскурсоводи» ОЦТК

Бібліотека ім. Т. Г.Шевченка Краматорської міської ради

Весільний обрядовий хліб на запросини.

Упродовж віків український народ безупинно творив своє, тільки йому властиве середовище духовних цінностей, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами, звичаями.

Майже в усіх частинах українського передвесільного періоду і власне весілля, після  весільних обрядодій спостерігаємо обов’язкову присутність  весільного печива, з яким відбувається ціла низка ритуалів. Зазвичай в перед весільних церемоніях значне місце посідає благословення молодих хлібом. Тим часом молоді, кожний собі, б’ють перед батьками по три низьких поклони, а тоді батьки дарують їм хліб, складений з двох буханців, з’єднаних докупи, а також сніп жита – символ родючості.

Актуальність моєї роботи в тому, що саме сьогодні, коли молоде покоління відходить від прадавніх традицій пращурів, зростаючи бездуховним, малознаючим, виникає необхідність у дослідженнях весільної обрядовості рідного краю. Використання печива в цій дії також посідає важливе місце.

Предметом дослідження: шишка – різновид весільного хліба.

Об’єктом дослідження: запросини весільного обряду.

Новизна мого дослідження полягає у розкритті та узагальненні мною деяких, ще не досліджуваних до цього часу, аспектів весільної обрядовості, а саме – використання шишок ( не тільки на весіллі а й при похованні).

Шишки - весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста. Розкачували смугу тіста й робили з одного боку насічки, зубці. Потім стрічку згортали, перевертали зубцями догори й «підперізували"»качалочкою з тіста. Це й були шишки. Виготовляли їх і в інший спосіб - маленькими плетінками на зразок калачиків, у формі пташок чи булочок. За формою вони нагадують і символізують небесні зірки. У поширених піснях урочисто наспівують:

Та печи, мати, калачі,
Та печи, матінко, на меду,
Я ж тобі дружечок наведу.
Та печи, матінко, з шишками,
Не сама я йду – з дружками.
* * *
Наварю я ранесенько гравілату,
Щоб шишечки пахли:
Гостям,
Мамі,
Й тату!..

Історія виникнення шишки.

Шишки - це такі булочки, які роздають гостям. Ця традиція прийшла із Західної України. На воротах будинків, де проходило весілля вішалася гілка (гілка ялинки чи вишні) і її, що приходять гості, повинні були чимсь прикрасити: підв'язати стрічечку, повісити шишку, іграшку. Коли всі гості збиралися, гілку знімали і йшли процесією з нею по селу. Чим багатше була прикрашена гілка, тим більше самовдоволення це викликало в батьків нареченого й заздрощі в сусідів. Коли ж гості розходилися, кожний повинен був забрати із собою одну з «шишок». Чим менше «шишок» залишалося на ялинці, тим довше повинні були прожити разом молодята. Згодом, цей обряд переродився в роздачу спеціально спечених "шишок" гостям. Коли гості уже йдуть зі свята, треба шишки всі забрали додому й не однієї не залишили молодим.
 Обряд запрошення гостей на весілля.

Молода вибирала собі дружок — дівчат, близьких подруг. Інколи їх нараховувалося до двадцяти. Старшою дружкою, як правило, була її найкраща подруга, могла бути і двоюрідна сестра чи дочка хрещених батьків. Часто старша дружка мала помічницю. Таким же чином і молодий кликав у свою дружину хлопців — «боярів». Найкращий його товариш виконував функції старшого боярина. Передвесільного четверга чи п’ятниці молода з дружками, по-святковому вдягнені, йшли запрошувати гостей на весілля. При цьому старша дружка та її помічниця несли по сумці шишок — призначеного для запрошення весільного печива. Заходили спочатку до хрещених батьків нареченої, потім — до інших родичів у хату, молода вклонялася їм у пояс, цілувала й казала: «Просили батько-мати, і я прошу до мене на весілля!». Хрещеним батькам вона вручала по дві шишки, всім іншим — по одній. Потім дівчата йшли по хатах усіх дружок запрошувати їх на прощальний вечір. Такий самий обряд виконував і молодий. Сьогодні молоді не ходять по хатах родичів, а запрошують їх на весілля листівками. До недавнього часу було прийнято водити молодій дружок по селу. Дівчата ходили співаючи, ніби прощаючись із подругою, яка виходить заміж.

За звичаєм: - кожна людина, що отримав таке запрошення, не могла відмовити молодятам і повинна була обов'язково з'явитися на весілля;

-         кожен гість, який проголошував у старовину весільний тост на честь молодих, отримував у подарунок солодку весільну випічку, свого роду;  

-         на весіллі дружко носив глечик з міцним напоєм (перепієць) та пригощав гостей, на глечик клали «шишку», випечену з білого борошна, як і коровай;  (Нещодавно ми випадково побачили у своїх родичів у селі Писаревщині Диканьського району весільне фото, на якому дружко тримає в руках перепієць. Це фото 1991 року ).

Існували певні обмеження при випіканні короваю та шишок, бо їх випікали з одного тіста.

Так, не випікають під час посту.

 Короваї та весільне печиво слід забирати до заходу сонця.

 Піч готується за тиждень чи три дні.

У майстрині є замовлення за 2–3 місяці або навіть за півроку наперед.

В різні часи традиції використання «шишок» в весільній церемонії дещо змінювалось.

При обряді похованні неодруженого парубка чи незаміжньої дівчини  одягали у святковий (весільний) одяг, пекли до цієї сумної процесії коровай і шишки (калачі тощо), тобто так само, як і на весілля.

Ще на початку 19 століття «шишки» виготовлялись за декілька днів до весілля родичами молодят. З ними ходили запрошувати коровайниць на бгання короваю, а також гостей на весілля.  З часом почали пекти „шишки” одночасно з короваєм. І застосування їх дещо змінилось. Їх, як і раніше, молодята вручали гостям на запросинах, обдаровували коровайниць за виконану роботу по короваю, та балували дітей напередодні весільного свята. В час, коли мало закінчуватися випікання короваю, у сінях будинку збиралася юрба дітей, одна з коровайниць виносила «шишки» в решеті, та дражнила малюків, піднімаючи решето над головою. Діти всіма силами прагнули дотягнутися до печива і не рідко валили жінку з ніг. Обдаровування малечі «шишками» символічно було спрямоване на програмування гарної народжуваності в новому подружжі.

Ще пізніше вкоренилась традиція обдаровувати гостей на весілля. Всі, кого молоді на своєму святі обносили шишками, обдаровували новостворену сім’ю дарунками. Діяв принцип «подарочек-віддарочек». Звісно, взаємне обдаровування молодят та гостей було нерівне, але символічне. В самому даруванні «шишок» вбачалося побажання достатку та плодючості.

І сьогодні на весіллі молода пара дарує гостям «шишки» як побажання добробуту та життєвої сили, а гості у відповідь обдаровують молодят своїми весільними подарунками. Шишки були чи не єдиною подякою молодої та

молодого своїм дружкам і боярам. Отож, ідучи на весілля, гості несли з собою хліб, а верталися зі шматком короваю або шишками.

Ті обряди, які ми маємо сьогодні, порівняно з давніми є уніфікованими, зредукованими й десемантизованими їх варіантами. А забуваючи традиційні народні обряди, ми, на жаль, утрачаємо той безцінний скарб, що передали нам наші предки.

Відзначимо, що склад і структура весільного обряду Східної Слобожанщини характеризуються різноманітністю локальних варіантів, відмінністю в організації деяких ритуалів.

Джерела та література

 

1. Артюх Л. Народне харчування, їжа, кухонне начиння // Українці: історико-етнографічна монографія : у 2 кн. – Опішне : Українське народознавство, 1999. – Кн. 2. – С. 121–138.

2. Артюх Л. Ф. Українська народна кулінарія. – К. : Либідь, 1989.

3. Артюх Л. Ф. Пости в народному побуті українців // Людина і світ. – 1992. – № 2. – С. 15–18.

4. Арандаренко Н. Записки о Полтавской губернии. – Полтава, 1848. – Ч. 2. – С. 363, 364.

5. Богданович А. В. Сборник сведений о Полтавской губернии. – Полтава, 1877. – С. 177.

6. Борисенко В. К. Весільні звичаї та обряди на Україні. – К. : Либідь, 1988. – С. 51.

7. Борисенко В. Весільна обрядовість // Українці: історико-етнографічна монографія : у 2 кн. – Опішне : Українське народознавство, 1999. – Кн. 1. – С. 433–454.